А знаєш - уже не болить,
Не щемить ні душа, ані тіло.
І кожна самотності мить
Не каже "чого ти хотіла?!"
Я вже не шукаю знамень,
Що вказують на почуття.
Вони всі для мене як день,
Що канув в минуле життя.

А знаєш - уже не болить,
А може воно й не боліло?
Чому ж не хотілося жить,
І серце від чого тремтіло?
Чому холодилася хров
І тілу сил не надавала?
Чому кожен день знов і знов
Я жити себе заставляла?
Чому на руці моїй шрам,
І чому я його так ховаю?
Чому в кольоровості рам
Тебе все одно уявляю?
І чому я боюся сказать
Ті слова, що вважаю брехнею?
Мені значно простіше змовчать
І присипати серце землею....
Як же важко, коли ти десь там...
Як же важко, коли ти зі мною...
Щастя грає незлічністю гам,
Та обходить мене стороною.

А знаєш.... Уже не болить,
Бо немає чому вже боліти.
І зовсім не хочеться жить,
І в*януть в очах мої квіти.
Ти з*явився в житті і утік,
А мене із собою не взяв.
Я лишуся в мовчанні навік:
Не змілось ніщо б якби й знав...
(11.10.2009)