воскресенье, 06 января 2013
21:53

повсякденне

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
ну що ж....

ось нарешті я в стані написати щось ясне тут. чесно кажучи - настрою щось писати абсолютно немає, особливо якщо врахувати, що і писати толком немає чого. сьогодні скину відео з озвучення, небагато за цей час нагромадилося, бо я майже увесь час хворіла і тільки зараз можу більш-менш нормально себе почувати. здавалось би: чого мені треба зараз? бери і записуйся!.... так ні, здох ноутбук. Старий правда, але там у мене принаймні стояв віндоус, а на новому (так, я купила новий ноутбук. назбирала з стипендій грошей і купила) стоїть лінукс, та іще і урізана версія, тож більшість софту для запису не йде. тож основна робота іде над сайтом нашої команди. ми вже трохи більше місяця мучаємося і, здається, вийшли н фінішну пряму. принаймні, в мене зараз залишилося вирішити лише одну глобальну проблему із онлайн переглядом і трошки підчистити дизайн коментарів.
оце і все. не пишу нічого. і не читаю. взагалі здичавіла за цей час. жах. ладно, далі пост із відео, як і обіцяла.

@музыка: Adrenaline от Shinedown

@темы: крики души, звіт, озвучення, FanVoxUa

URL
вторник, 01 января 2013
23:16

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....


@темы: экстаз

URL
вторник, 25 декабря 2012
02:27

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
можна я просто скажу, що я здохла?
в університеті - завал, колишній - нервує, друг - послав, сайт - висить, озвучення - завалище.... і робить нічого не хочеться.

та і самопочуття таке - на грані хвороби і іще і морального зриву

таке

@темы: крики души, нокдаун

URL
четверг, 29 ноября 2012
20:39

С днем рожденья)

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
Поздравляю дорогую anjinhos с днем рожденья! Будь всегда счастлива. Всегда-всегда. Пусть все будет замечательно!



@музыка: Xandria - New Age

URL
понедельник, 26 ноября 2012
02:25

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
ну тут сьогодні про різне
1. я сиджу з телефону, тому взагалі не знаю чи запоститься цей запис
2. перефарбувала волосся. в фіолетовий. при нормальному освітленні іще не бачила, лякатимусь зранку
3. порожньо. поки що не можу звикнути, що тепер немає із ким говорити постійно. а непостійно - доволі важко. відчуття, ніби я 9 тонний мамонт на замерзлій річці, котра будь-якої миті може скреснути і я провалюся під лід. різні фрази, на які я намагаюся не реагувати. цікаво, якби ми були поряд, чи було б це все так само тупо? чи ми б просто побилися і були б собі далі... важко
4. я щось вивихнула собі в спині. в районі поясниці щось зайве стирчить. 2 тижні просто боліло, а тепер заважає. ескулапи пошлють в лікарню під капельниці, треба їхати до костоправа. може він мені і мізки на місце вправить?
5. батько довів до сліз. тепер із ним взагалі говорити не хочеться, наввть зважаючи на те, що ми бачимось раз на тиждень хвилин 15

ось такі справи. новий тиждень починається, що він мені принесе? хай принесе хоч одні дружні обнімашки, а то я оскаженію і почну вбивати, рррррр
а, точно. і добра всім
добраааа

@темы: крики души, миленько, нокдаун, психологія і логіка

URL
суббота, 24 ноября 2012
02:37

Люмінлес (Писання-мучання....)

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
Як це правильно оформлювати - я не знаю. Та і толку - все рівно ніхто не читатиме.
Загалом,
Назва(робоча) - Люмінлес (Божественне насіння)
Автор - я (Helga Victim)
Жанр - щось типу фентезі + психологія
Історія - моя, як і персонажі
присутні всякі символи типу значення імен і кольорів.

Перша або Вступ

Друга

@темы: моя проза, крики души, психологія і логіка

URL
пятница, 23 ноября 2012
17:48

повсякденне

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
Коли людина пропонує залишитися друзями - це миленько?
А коли вона ж на наступний день пробує із тобою фліртувати і визнає факт присутності флірту в розмові? Миленько? Як на мене - аж занадто.

Не розумію я людей. Хоч убийте.

@музыка: Delia - Вогонь

@настроение: ошелешена

@темы: миленько, нокдаун, не розумію, не робіть мені такого!, психологія і логіка

URL
четверг, 22 ноября 2012
23:40

...

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
Чесно кажучи, писати не хотілося. Та і зараз не особливо хочеться. Але після того, що сталося говорити уже немає з ким, тож це, очевидно, мій єдиний вихід.
Позбулася хлопця, послухалася голосу розуму. Він не кричав, не сварився, навіть запропонував спробувати іще. Це було майже як яблуко для Єви. Але я втрималася.
Не знаю, чи правильно вчинила, бо тепер усе болить немов мене били кілька боксарів і прямо по внутрішнім органам оминаючи шкіру. Але мозок каже, що це поганий розклад і толку із цієї справи все рівно не було б, особливо зважаючи на відстань, яка є між нами. Та іще і останні 2 тижні... мабуть, саме вони мене і добили. Ця постійна відсутність, постійна зайнятість, постійний поганий настрій і "я не можу тобі нічого розповісти". А іще розмова із мамою, яка в принципі нічого не дала, а лише повторила ту ж саму ситуацію, котра відбулася і 2 роки тому. Говорити їй про результат або чого я сьогодні говорю іще менше ніж зазвичай сил немає. Та і смислу немає: по-перше, вона не знала, що ми "зустрічалися", якщо це можна так назвати, по-друге, я вже зараз знаю, що вона мені скаже. "Сама винна" і "так воно було ясно із самого початку". Може і так, може і ясно. Але від цього легше не стає, бо мене зараз чомусь вивертає назовні, а поговорити про це немає із ким.
Вчора, правда, говорила про це із другом. Він, скоріше за все, єдиний, хто знав про мої стосунки. Намагався якось заспокоїти. По-своєму. Вчора - зміг. Сьогодні я сама і мене накриває.
Більше ніхто про це все не знав, тож і розказувати зараз іще комусь.... не знаю. не можу. просто не витримаю.
Сьогодні виникали думки повернутися. Але мозок каже "ні, візьми себе в руки". І я намагаюся слухатися. Або якщо не взяти себе в руки, то хоча б загнати в рамки. Сьогодні ось не плакала ні разу. Уже чудово. Навіть старалася сміятися з жартів. Навіть трохи виходило.
Дуже хочу обнімашок. Хоча б чиїхось. Бо роздирає зсередини. Обіцяних не отримала... відчуття, що треба вішати табличку "i need hugs" або щось у цьому роді і ти в університет. Боляче. Ідіотський мозок.

@настроение: біль; зло; не хочу більше слухати свій мозок

@темы: крики души, нокдаун

URL
среда, 21 ноября 2012
20:07

угу

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
Я чесно і відповідально роблю все, окрім того, що дійсно ТРЕБА робити... пинка мені! і болючого, аби він не забувався сьогодні-завтра....
Чесно і відповідально набирала в ворд своє писання (донабиралася до того, що в оці полопалися судини і взагалі майже нічого не бачила :write2: )... а вчора так навіть пописала далі! Нарешті мені прийшла думка як звязати те, що я вже написала, із тим, що в мене в голові (думка іще не втілена в реальність, але якщо я і надалі не займатимуся тим, чим треба, то може сьогодні і втілиться :write: ).

Що іще? Ну ось змінила дизайн щоденника. Дофіга няшно, ну я поки що терплю.
Уже троє людей в очі мені говорять, що я няша. Також терплю. Пробую нею бути :fls:

Іще про інше.... один віршик усе відобразить (знайшла вчора в вк, але сподобався справді сильно):


Умирает любовь не от старости.
Ей другие симптомы близки.
Умирает любовь от усталости,
умирает любовь от тоски.
От любви, утомлённой величием.
Недоступности красок холста.
Убивает любовь безразличие,
убивает любовь пустота.


@музыка: Epica - Blank Infinity

@настроение: сум

@темы: крики души

URL
вторник, 20 ноября 2012
15:20

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
Сьогодні вранці пошуршала в своїх docx-файлах на диску і знайшла одну доволі цікаву штуку. Там надруковано всього півтори сторінки, лише початок, але він мені сподобався. Я про це оповідання абсолютно забула, тож читала як чуже.... але класний початок. Він надихнув мене писати щось далі)) Справді)))

@темы: крики души

URL
понедельник, 19 ноября 2012
23:31

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
Трошки гіфок... хоча б трошки...
гіфки... ВАРНІНГ: великі


@темы: боги!!!!, мимимилості

URL
22:20

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
Щож.... пинка від дорогої anjinhos вистачило на перечитати один зошит і написати сюжет у вигляді плану із 11 пунктів (2 із них я вже написала, яке щастя, яке щастя....). От це і все. Далі мені зіпсували настрій. І я абсолютно не можу придумати як саме перейти від 2 пункту до 3, тому скоріше за все поки що буду все набирати і, можливо, викладу тут. Чомусь маю таке враження, що я вже набирала частину, тож це має бути не особливо складно.
Якось так.

В усьому іншому - погано. Хочу спати. Хочу нічого не робити. Хочу нікуди не іти. Хочу змінити настрій.

@темы: крики души, хочу!!!!

URL
13:41

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
Щож.... поганий настрій + погана погода дають про себе знати. І ось я вже починаю ловити себе на думці про те, що є бажання писати. Але ось він парадокс мого мозку! Я не можу писати, бо мені хочеться.
Якщо простіше - я боюся. Боюся, і тому знаходжу вагон і маленький візочок причин аби лише не взятися за цю справу. Наприклад, посидіти тут... або посваритися із кимось... загалом якось так.
А боюся того, що мої руки не встигають за моїм мозком. Писати тут - ой як для мене важко. Зазвичай я пишу в зошиті... ось і накопичуються в мене гори розпочатих і завершених (таке буває рідко) або незавершених (це вже більше схоже на правду) історій. А скільки їх так і не було розпочато((
Загалом я боюся. Боюся, що захоплюсь і зверну кудись не туди, забуду про початкову задумку... або взагалі втрачу запал, бо все буде вже продумано до самого кінця, а мої слоупок-руки іще не написали і 10 сторінок.
Не знаю, що робити. Та і цей пост загалом є лише відкладанням написання чогось важливішого....)))

Дуже хочеться аби хтось дав добрячого прочухана і змусив робити справу, а не сидіти і нити))

@темы: крики души, хочу!!!!

URL
среда, 03 октября 2012
20:17

Трохи про....

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
....мене

Як виявилося, я дуже боюся лоскоту. Тобто, воно не виявилося, я ж і раніше про це знала.... але виявилося, що я дуже боюся лоскоту на руках. На долонях, на зап*ястях. Дуже.
Паралельно до цього..... виявилося, що гріти руки об чиїсь інші руки дуже навіть приємно. Проємніше ніж намагатися зігріти їх самій.
А іще приємно пити чай, котрий тобі купив хтось інший. Навіть якщо він із цукром.
А іще приємно спілкуватися і дуріти разом. Просто так. По дитячому.

Так приємно.


@музыка: lacuna Coil - To Myself I Turn

@темы: экстаз, крики души, мимимилості

URL
понедельник, 01 октября 2012
23:57

Трохи про....

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
...шок.

1. Я - мужик. Фізіологічно. Ну частково. Кістки. Скелет, якщо точніше. Замість жіночих легких маю міцні і тверді чоловічі тепер дійшло, чому ваги з мене так знущаються усе моє життя.
2. Я - мужик. Фізіологічно. В мене дуже сильні пальці. Як виявилося. Друг попросив зробити масаж, в результаті у нього лишилися сліди на плечах. Я, звичайно, чула, що у піаністів сильні пальці (витримують вагу до 40 кг за деякими джерелами), але я то закінчила музикальну років 6 тому. Та і грала серйозно останній раз років 2 тому. Загалом, шок другий.
3. Цілуватися дівчині з дівчиною - це не нормально. А секс втрьох - норма. Це вже просто недавній шок, не могла не написати. Не можу зрозуміти логіки. Абсолюно. А чи є вона??? Це у нас шок третій.
4. Деякі люди справді сильні. До того сильні, що можна задихнутися. Друг сьогодні обійняв і ледь не вдавив. А потім виявилося, що він взагалі сили майже до цих обнімашок не прикладав..... Це шок четвертий.
5. Деякі люди дійсно класно малюють. Деякі люди дійсно класно співають. Деякі люди дійсно класно пишуть. Деякі люди займаються програмуванням..... Деякі несуть пакетик, в кінці-кінців!!!! А є я. Я взагалі ніфіга не роблю. Я займаюся почуттями. Не можу зрозуміти, що в мені робиться. Мабуть тому і пропускаю усе мимо себе.

Загалом, настрій фіговий. Дещо мене вбило.



@музыка: Rammstein – Mein Herz Brennt

@темы: крики души

URL
пятница, 28 сентября 2012
01:06

Увы после этого я импотент

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
Жіноча імпотенція це фригідність? Бо я не по жіночій, ахах

Не тыкать

@музыка: Lacuna Coil - I like it

@темы: флеш, нокдаун, боги!!!!

URL
понедельник, 24 сентября 2012
00:00

Ні дня без...Джеремі Реннера

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
День сьомий і, здається, останній
Щож.... останній день мого марафону, а я вже до нього так звикла.... еххххх... ну що ж....
тоді сьогодні у нас Джеремі+милості або Джеремі-милості, якщо точніше





@темы: экстаз, флеш, экстаз - дааа!!!, мимимилості, хочу!!!!

URL
воскресенье, 23 сентября 2012
12:30

Проби

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
Що ж іще - це ідіотська практика по спробі вставити відео із vk.com....

п.с.: і вона виявилася доволі успішною! Тож для бажаючих - перші дві серії аніме "Тільки вперед!" в нашому озвученні:





@темы: экстаз - дааа!!!, озвучення, FanVoxUa, боги!!!!

URL
12:23

Мимимилості

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
Важкий був вчора день, я навіть закинула свої "мимимилості" в каналізацію в далекий ящик, щоб вони мені не заважали посваритися із тими, хто мене зае*** обдумувати важливі речі про всякі сучі насущні речі.
Сьогодні чесно і відповідально постараюся повернутися до теми милостей, бо це вже нікуди не годиться і ви розбудили монстра, йопта! варто навчитися заспокоювати себе не лише зовнішньо, а і внутрішньо......
Тож мимимилості:



@темы: экстаз, мимимилості

URL
01:28

Ні дня без...Джеремі Реннера

Спочатку боїшся, що помреш, а потім - що ні....
День шостий
Хах, мій щоденник знайшов Шеф. Загалом, звичайно, образився, що я заборонила читати. А я тут згадала, що не відмітила шостий день мого марафону. Ну ось, пошукала Джеремі... І тут такий вираз обличча... Якраз дуже підходящий....А щодо щоденника - довелося закрити від стороннього пошуку. Тож це - день шостий:


@темы: экстаз, флеш

URL